На честь святкування 77-річчя від дня заснування Українського Дунайського пароплавства Почесними грамотами УДП були нагороджені ветерани підприємства – Микола Олександрович Касьян, Костянтин Олександрович Столпинський та Марія Григорівна Білоконь. Для ветеранів свято виявилося подвійним: не лише річниця підприємства, яке стало рідним, а й особисті ювілеї, які вони відзначили разом з пароплавством у ці осінні дні.
Цими днями заслужені нагороди ювілярам вручила голова ветеранської організації пароплавства Людмила Павленко.
Микола Олександрович Касьян розпочав роботу в Дунайському пароплавстві у 1960 році, після успішного закінчення Кілійської морехідної школи. Майже весь випуск майбутніх моряків був направлений до РДП з метою поповнення кадрів.
Вибір професії для Миколи Олександровича був невипадковий: він з дитинства захоплювався книгами та фільмами про море та флот, до того його дитинство пройшло на Сумщині, на берегах річки Десна.
Першим його судном став буксир «Балхаш», а першим учителем у морській справі – досвідчений капітан М.С. Бєляєв. Справжній наставник молоді, він дав матросу-початківцю путівку в життя, навчив прагнути вищих цілей. Після закінчення Київського річкового технікуму Микола Олександрович працював третім, другим, старшим помічником капітана на теплоходах «Одесса», «Фрунзе», «Геленджик» та інших. Вже як досвідчений судноводій був призначений на посаду капітана теплохода «Евпатория», на якому пропрацював 18 років. Є у його послужному списку також робота лоцманом на лінії Лінц-Регенсбург у роки освоєння судноводіями УДП штурманської системи плавання.
У пароплавстві М.О. Касьян пропрацював до 2008 року. За бездоганну роботу неодноразово відзначався подяками та почесними грамотами, значком «За безаварійну роботу.15 років».
Костянтин Олександрович Столпинський прийшов у РДП у 1961 році після закінчення Астраханського морехідного училища. Він навчався в Дунайській групі, яку спеціально готували для поповнення плавскладу Дунайського пароплавства, що швидко розвивалося в ті роки. На той час він уже мав деякий досвід роботи на морі – матросом у Чорноморському морському пароплавстві.
За 50 років, що Костянтин Олександрович пропрацював в УДП, він набув досвіду роботи на всіх видах річкових буксирів та штовхачів. Довелося навіть на початку флотської кар’єри попрацювати на колісному пароплаві "Сарыч".
Робота на річці була цікавою: за один рейс вдавалося відвідати кілька європейських країн та знову повернутися до рідного міста, набути досвіду з судноводіння у різних умовах та на різних ділянках Дунаю. К.О. Столпинський пройшов трудовий шлях від третього помічника капітана до капітана, віддаючи улюбленій справі всі знання, досвід та сили.
З Українським Дунайським пароплавством Костянтина Олександровича пов'язують пів віку безперервної, сумлінної праці, чимало цікавих рейсів та зустрічей, колеги та друзі, з якими «не один пуд солі з'їли». Він досі підтримує спілкування з колегами, у їхньому колі відзначив і свій 85-річний ювілей.
Марія Григорівна Білоконь розпочала свій трудовий шлях у пароплавстві на початку 1970-х років офіціантом на пасажирських суднах. На той час вона вже набула професійних навичок і досвіду в міському тресті їдалень та ресторанів, стала старшим офіціантом. До 1992 року Марія Григорівна працювала на теплоходах "Волга", "Україна", "Молдавія", пройшовши гарну школу з обслуговування та організації сервісу іноземних туристів.
У 1992 році їй запропонували очолити комплекс громадського харчування пароплавства та зайнятися створенням їдальні в головній адмінбудівлі, що будувалася. Робота була складною, але цікавою. В умовах браку коштів доводилося організовувати все з нуля: закуповувати та сертифікувати обладнання, облаштовувати побутові приміщення та бенкетну залу, підбирати персонал. Пізніше для зручності працівників були відкриті два бари, і два магазини.
Послуги їдальні мали попит не лише у працівників пароплавства, а й прилеглих організацій та установ, ізмаїльчан. Сервіс та якість обслуговування відвідувачів підтримувалися на незмінно високому рівні, персонал постійно підвищував свою кваліфікацію. А молоді працівники комплексу отримували «путівку в життя» для подальшої роботи на пасажирських суднах. Сама Марія Григорівна за сорок років роботи у сфері громадського харчування не лише удосконалила свої професійні навички, а й набула чималого досвіду спілкування з людьми.
Після реорганізації комплексу громадського харчування пароплавства Марія Григорівна кілька років пропрацювала на флоті та вийшла на заслужений відпочинок, проте не втративши всіх зв'язків із колишніми колегами. У неї з'явився час зайнятися собою, приділяти більше уваги особистим інтересам та новим цілям у житті. Марія Григорівна – за характером оптимістка, її постійно оточують та підтримують близькі люди, яким вона у відповідь дарує тепло своєї душі.
Вітаємо ветеранів з нагородою та бажаємо міцного здоров'я, щастя, оптимізму та благополуччя!
